БИОЭТИКА - КАК УЧЕНИЕ О СОХРАНЕНИИ ЖИЗНИ - Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників...


^ БИОЭТИКА - КАК УЧЕНИЕ О СОХРАНЕНИИ ЖИЗНИ

Докладчик: Поддубный А.М., студент 3 курса, группа 809,

медицинского института

Научный руководитель: Возный А.П., канд. филос. наук, доц. кафедры физического воспитания


…^ Не искать никакой науки, кроме той,

какую можно найти в себе самом или

в громадной книге света…

Декарт

Биоэтика – это раздел прикладной этики, философской дисциплины, которая изучает моральные пределы проникновения человека в глубину биологической среды. Она совмещает новейшие достижения биологической науки и медицины с духовностью, тоесть это приемлемое для человека отношение ко всему живому. Культурные основания биоэтики заключаются в моральном осмыслении человеком своих неразрывных связей с природой и личной ответственности за сохранение последней.

Биоэтика представляет собой важную точку роста философского знания, формирование и развитие биоэтики связано с процессом трансформации традиционной этики и ориентируется на достижения современной биологии при обосновании или решении моральных коллизий, возникающих в ходе научных исследований [3, с. 48-49].

Биологическая этика в самом общем смысле понимается как современный междисциплинарный феномен, объединяющий биологическое знание и человеческие ценности. Процесс ее возникновения и становления является ярким примером коренных изменений в науке конца ХХ – начала ХХI веков, которую часто соотносят с новым постнеклассическим («открытым») типом научной рациональности, учитывающим взаимосвязь знаний об объекте не только со средствами, но и с ценностно-целевыми структурами деятельности. В этой связи в рамках биоэтики происходит переосмысление функций науки как доминанты в системе культурных ценностей техногенной эпохи, а основным биоэтическим требованием становится императив органического сочетания ценностей научно-технологического мышления с теми ценностями, которые представлены нравственностью, философией, религией. В системе современного междисциплинарного знания биоэтика определяется как становящееся научное направление о нравственных пределах познавательной деятельности в сфере живого [1, c.89-91].

Термин был введен в 1969 году американским онкологом и биохимиком В. Р. Поттером для обозначения этических проблем, связанных с потенциальной опасностью для выживания человечества в современном мире. Первое упоминание термина в медицинском журнале относят ко второй половине ХХ века.

В дальнейшем биомедицинская этика формируется как учебная дисциплина в медицинских вузах. К вопросам биоэтики обращались и обращаются мыслители разных направлений. Например, известный японский специалист по истории буддизма Накамура Хадзимэ (1912—1999) в своих работах не раз касался проблем биоэтики.

Право и биоэтика неразделимы. Из всего вышесказанного можно сделать вывод, что вопрос о правах человека перед посягающей на эти права медицинской наукой неизбежно становится коренным, центральным вопросом врачебной этики, которая является составляющей биоэтики. Поэтому важным аспектом биоэтических проблем является правовое закрепление и моральное переосмысление вопросов, связанных с врачебной этикой, экспериментальной медициной и международными правами человека. В 1949 году был опубликован первый Международный кодекс медицинской этики. Во второй половине ХХ века передовая научная мысль отделила экспериментальные клинические исследования от неклинических. К этой декларации были внесены дополнения, которые дали возможность создавать комитеты по этической оценке биомедицинских исследований с глубоким изучением антропологи [2, c.41-43].

ХХI век стал веком развития высоких технологий, поэтому человек, распоряжающийся все более могущественными сверхтехнологиями, стремится усовершенствовать себя с их помощью, начиная с генного уровня. С этой целью он далеко не без риска, вторгается в хранилище своей наследственной информации, в человеческий геном, изменяет его на свой страх и риск. Отсюда и сложнейший комплекс драматических процессов, которые происходят ныне на пересечении гуманитарии и естествознания и которые связаны с практикой расшифровки гигантской наследственной информации, закодированной в человеческих генах. Человеческая формула ДНК, сохраняющая и передающая по наследству генетическую информацию о строении, развитии и индивидуальных признаках человека, осознана ныне не только как генетическая энциклопедия, дающая надежду на излечение многих заболеваний, но и как мощное средство гуманитарии ХХI века, используемое с целью совершенствования человеческой природы.

Расширение предметного поля современной модели биоэтики, функционирующей в системе "Человек - Наука - Биос", позволяет включить биоэтику в систему "эко-ориентированных" областей научного знания. На фоне смены общенаучных парадигм (признание необходимости разумного сочетания принципов "антропоцентризма" и "биосфероцентризма" в познавательно-преобразующей деятельности человека) отчетливо прослеживается тенденция переключения биоэтического поиска на новую систему ценностей и формирование принципиально иных биоэтических подходов. Этот процесс выражен в трансформации идейных оснований традиционной модели биоэтики. А именно, эволюции подвергаются базовые постулаты: концепция свободы, концепция справедливости, концепция долга и блага, концепция гуманизма. Переход биомедицинских исследований к углубленному изучению живой материи и даже преобразованию "человекомерных" объектов, генома человека, экосистем, биосферы в целом, задает необходимость введения и детальной разработки идеи биобезопасности, сопряженной с утверждением новой парадигмы знания.

Исследование междисциплинарного характера биоэтики позволило
выявить, что она является специфической областью сотворчества биологии, философии, этики и права. Современная биоэтика утверждается как жизненнонеобходимое условие функционирования гуманистически ориентированного научного познания в сфере живой материи и альтернативы этому не существует ни для науки, ни для человечества, однако наука не может регулироваться лишь на этическом уровне, ее способность к этическому самоконтролю не решает все. Ограничиться лишь моральными обязательствами и персональными оценками ученого уже нельзя, исключив при этом государственные и общественные регламентации биомедицинских исследований. Необходимо создание системы этико-правового и социологического контроля над ними, с включением доминирующих в каждом конкретном обществе нравственно-религиозных ценностей.

Человек - это существо, которое способно и устанавливать, и
преодолевать границы любых своих определений. И так как определенность человека (помимо всего прочего) зависит и от его воли, то это означает, что любая его определенность не окончательна. Со временем она может быть отменена субъектом воли. Воля человека способна превращать любую определенность человека в неопределенность. Человеческое существование в мире, таким образом, предстает как нечто многоликое, неопределенное, пластичное, допускающее преобразования с помощью гуманотехнологий.

Правильное понимание человечеством философии жизни, моральных пределов проникновения в глубину биологической среды может возвысить человека над собой. Если нужно назвать новую цель, то может быть, подойдет слово «трансгуманизм»: оставаясь человеком, он поднимается над собой, реализуя новые возможности своей человеческой сущности.


ЛИТЕРАТУРА

  1. Мишаткина Т.В. Три круга этики/ Т.В. Мишаткина//Человек.-2006.-№5.-С.89-91.

  2. Патон Б.Є. Біоетичні проблеми: теоретико-правовий аспект/ Б.Є. Патон//Вісник.-2002.-№1.-С.41-43.

  3. Пружинин Б.И. Проект глобальной биоэтики/Б.И. Пружинин//Вопросы философии.-2009.-№7.-С.48-49.



^ ВПЛИВ РІЗНИХ ФАКТОРІВ НА СОМАТОТИПОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ

Доповідач:Пелещук М., студентка групи ЛД 52, СумДУ

Науковий керівник: Шепєлєв А.Є., к.б. н., доцент кафедри

фізичного виховання


Комплексне дослідження людини передбачає вивчення всіх аспектів його цілісності. Важливого значення набуває індивідуальний підхід до кожної конкретної людини, у тому числі й у плані встановлення певних нормативних параметрів як організму в цілому, так і його окремих органів та систем [1].

Вважають, що конституція людини – це комплекс індивідуальних анатомічних і фізіологічних особливостей, що формуються у певних природних і соціальних умовах і знаходять свій вплив у його реакціях на різні ( в тому числі і фізіологічні) впливи. Визначення конституційних характеристик, особливостей людини, в тому числі антропометричних, соматотипологічних ознак має як значне теоретичне, так і важливе практичне значення, що знайшло своє відображення в останній час у багато чисельних роботах науковців як теоретичної, так і клінічної спрямованості [2].

Тренеру і спортсмену знання про конституційні особливості та пропорції тіла дозволяють судити про гармонійність розвитку людини в процесі занять спортом, а також використовувати їх при індивідуалізації тренування. Вивчення морфологічних особливостей спортсменів вищих розрядів дозволяє створити морфологічний портрет спортсмена відповідної спеціалізації і озброїти тренера та спеціалістів із фізичної культури необхідними морфологічними критеріями відбору для занять спортом [3, c.5]. .

Але сучасний спорт і масовий фізкультурний рух вимагає все нових і нових методик і обгрунтувань, щодо прогнозування спортивних результатів.

Значне підвищення ефективності занять фізичною культурою і спортом досягається при використанні типоспецифічних методик і засобів досягнення кожною людини її індивідуальної норми на основі виявлення конституційно – типологічної належності [4, c.278]. .

Фізичний розвиток традиційно оцінюють за допомогою різних індексів, які дозволяють встановити рівень розвитку за співвідношенням окремих антропометричних параметрів (індекс Кетле, Рорера, Брока, індекс пропорційності, тощо). Вважалось, що розміри тіла відносно один до одного будуть, змінюватись пропорційно, а виявилось, що діякі з індексів, навіть ті, що зорієнтовані в одній площині, можуть змінюватись гетероморфно. Тому ці індекси неоднарозово зазнавали критики. Але незважаючи на це, метод індексів широко та успішно застосовується у віковій фізіології, для характеристики фізичного розвитку призовників військової служби, антропології та фізичної культури [2].

Виходячи з того, що лабораторні та інструментальні показники для здорової людини останній раз розглядалися в 60-роки, тобто майже 50 років тому, і були єдиними на всій території СРСР, та не враховували індивідуальні особливості будови людини, розробка нормативних показників здоров’я для української етнічної групи є актуальною як для теоретичної і практичної медицини, так і для біології та спорту [5, c.55].

Дослідження, що присвячені вивченню факторів розвитку, виділяють ендогенні або генетичні фактори. Властивості генів проявляються на різних рівнях організму, зумовляючи всі структури і всі функції організму, рівень метаболізму, а також фізичні та психічні властивості. Тривалі соціально-економічні зміни, стихійні лиха, різні фактори зовнішнього середовища впливають на стан здоров’я людей і нерідко призводять до змін генетичного характеру, тому здоров’я майбутнього покоління людей в значній мірі залежить від того, який “генетичний тягар” вони отримали у спадщину від попередніх поколінь і яку кількість мутацій люди встигли накопичити. Тому фенотип індивідууму у процесі розвитку залежить не тільки від генотипу, а також від сумарної дії ендогенних та екзогенних

факторів [6, c.19].

Дослідження показали, що дані антропології містять важливу етногенетичну інформацію. Передаючись від покоління до покоління, антропологічні ознаки відіграють роль своєрідних біологічних “міток”, які дозволяють визначити ступінь фізичної (морфо-фізіологічної) спорідненості людських колективів, співвідношення місцевих та прибулих осіб в етногетиічних процессах у формуванні сучасних народів.. За певних обставин антропологічні дані мають переваги перед іншими категоріями етнографічними, лінгвістичними, оскільки мова та культура можуть поширюватись шляхом запозичення, а зміна фізичного типу етнічної спільності є безперечним доказом вимушених або добровільних. Крім того, вони зберігають свої інформаційні можливості, навіть тоді, коли йдеться про дуже віддалені історичні епохи [7].

Багато сучасних досліджень присвячено вивченню впливу зовнішніх факторів на будову організму людини. Географічний розподіл інтенсивності вікових змін довжини тіла та його компонентів має чітку територіальну приуроченість. Такої ж думки дотримуються ряд вітчизняних та зарубіжних вчених які підкреслюють, що геокліматичні умови існування тісно пов’язані з особливостями соматичної статури людини. Національності які мешкають у регіонах із складними геокліматичними умовами, мають менша розміри тіла. В той же час величина довжини тіла до певної міри обумовлена етнічною належність і немає чіткого зв’язку зі способом життя, кліматичними умовами та зоною проживання [8].

Також встановлено вплив мінерального складу навколишнього середовища на фізичний розвиток індивідуумів. Виявлено позитивну кореляцію вмісту у навколишньому середовищі фосфору, кальцію, алюмінію та заліза з довжиною тіла і поздовжнім розміром голови, а також негативну кореляцію- з морфологічною висотою обличчя. В той же час, вміст кремнію позитивно корелюють з широтними розмірами голови і обличчя, негативно – з довжиною тіла [5].

Інша група екзогенних чинників, це фактори суспільно-економічні. До них можна віднести рівень доходів сім’ї; доступність якісної медичної допомоги; функціональну грамотність і існування соціальних інститутів громадського суспільства; сучасний рівень розвитку системи освіти та виробництва, інфраструктур комунікацій, професіоналізму; забезпечення прав людини і діяльність самоврядування. Серед екзогенних чинників особливе місце займає спосіб харчування. Харчування, як екологічний фактор, надає визначний вплив на обмін речовин, функціональну активність органів травлення. Їжа повинна відповідати сформованим еволюцією механізмам, адекватне функціонування яких забезпечує потреби організму у конкретних кліматичних умовах, відповідає традиційному способу діяльності і умовам життя. Нечасте, надмірне чи нерегулярне харчування сприяє надмірному відкладанню жирової тканини. Натомість недостатне харчування, навіть у незначній мірі, зменшує товщину підшкірно жирової клітковини, негативно впливає на розвиток м’язової тканини [9, c.101].

Виділяють ще одну групу екзогенних факторів, що впливає на індивідуальний розвиток- це спосіб життя, який нерозривно зв’язаний з екологічними факторами і становить комплекс навиків, які впливають на перебіг розвитку. Передусим мова йде про рух в розумінні фізичної праці, спорту й спонтанної рухливості, а також частоту відпочинку, сон, навантаження розумовою працею, стреси, що виникають з власного темпераменту й відповідних життєвих ситуації. Фізична активність людини- це один з найважливіших чинників, що стимулює фізичний розвиток та стан здоров’я. Рух пов’язаний з професією, спортом чи іграми має поряд з харчуванням одне з найважливіших значень. Не підлягає сумніву значення відповідно підібраних і систематично виконуваних фізичних вправ для профілактики ожиріння і метаболічних захворювань. Фізичні тренування підкреслює вона, модифікують дію системи нейрон-гуморальної регуляції метаболізму та чутливість периферичних тканин на впливи з боку нервової та гормональної системи. Навіть короткотривале, але значне обмеження фізичної активності, погіршує сприйняття організмом вуглеводів. Помірна рухова активність також корисно впливає на будову і формування не скостенілого скелету, стимулює остеобласти окістя, протидіє деформації кісток і скелету зміцнює зв’язки, суглоби та забезпечує еластичність рухів. Систематична фізична активність сприяє формуючий вплив на пропорції тіла. Найбільш видимим результатом тренувань є збільшення м’язової маси, що проявляється формуванням м’язів більшого поперечного перерізу та з більш вираженим рельєфом. При дослідженні зв’язку фізичного навантаження на розвиток організму, визначено, що інтенсивні фізичні навантаження призводять до збільшення загальної маси тіла, а також до змін його пропорцій і будови. Такі зміни збільшують м’язову масу і розширюють

скелет [10, c.304;11].


Висновки. Співставлення антропометричних параметрів, соматотипів, компонентного складу маси тіла та гармонійності фізичного розвитку молоді північно - східного регіону України з метою виявлення наявності або відсутності регіональних відмін даних показників є актуальним.


Література

1. Никитюк Б.А. Морфология человека / Б.А. Никитюк, В.П. Чтецов-М.: Ид - во МГУ, 1990.-344 с.

2.Никитюк Б.А. Теория и практика интегративной антропологии. Очерки /.Никитюк Б.А, Мороз В.М., Никитюк Д.Б. –Киев-Винница, 1998.-124 с.


3. Спортивна морфологія / [ Савка В.Г.,. Радько М.М, Воробйов О.О., Марценюк І.В.,. Бабюк А.В];за ред. М.М. Радько– Сторожинець.: Вид-во Книги XXI, 2007.- 196 с.

4. Довгань О.М. Вплив фізичних навантажень на будову тіла молодих здорових жінок із переважанням нормотичного типу вегетативної нервової системи / О.М. Довгань // Вісник морфології.-2006.

-№ 12.- С. 278-280.

5.Ефремова В.П. Антропометрические характеристики молодых мужчин в зависимости от территории проживания /В.П. Ефремова, Е.П. Шарайкина, Т.Г. Дегтерева // Актуальные вопросы интегративной антропологии. Красноярск-2001.-Т.2. -С. 54-57.

6. Агаджанян Н.А. Разработка методов исследования эколо-физиологических механизмов адаптации человека / Н.А. Агаджанян, А.Т. Сушкова, В.В.Нефедьсв // Эколого-физиологические проблемы адаптации:Матер X Междун.симп.-М.:Изд-воРУДН, 2001.-С. 17-20.

7.Сегеда С.П. Антропологічний склад українського народу:етногенетичний аспект/ С.П.Сегеда-К.:Вид-во ім.О. Теліги, 2001.-102 с.

8.Хрисанфова Е.Н. Антропология/ Е.Н. .Хрисанфова, И.В. Перевозчиков- М.: Высшая школа, 2002. 400 с.

9.Ричков Ю.Г. Генетика и этногенез. Историческая упорядочность генетической дифференциации популяции человека (модель и реальность) / Ю.Г. Ричков, Е.В. Ящук // Вопросы антропологии.-2000.Вып.75.С.97-116.

10. Баевский Р.М. Адаптациооные возможности организма и понятие физиологической нормы / Р.М. Баевский, А.П. Берсенева // Тез. докл. XVIII сьезда физиол.Об-ва им.И.П. Павлова – Казань, М.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. – С. 304-307.

11.Меерсон Ф.З. Адаптация к стрессовым ситуациям и физическим нагрузкам / Ф. З. Меерсон, М. Г., Пшенникова. - М.:

Медицина, 1988.-256 с.

^ ФИЗКУЛЬТУРА И КУРЕНИЕ

Докладчик: Поздняков К. А., студент гр. ГМ-71, СумДУ

Научный руководитель: Марченко А. В., старший

преподаватель кафедры физического воспитания


Проблема курения в современном обществе стоит очень остро, и от нее страдают не только сами курильщики, но и некурящие люди. Для первых проблема состоит в том, чтобы бросить курить, для вторых – сохранить свое здоровье и не заразиться вредной привычкой, а также защититься от так называемого пассивного курения, поскольку вещества, входящие во выдыхаемый курильщиками дым, не намного безопаснее того, если бы человек сам курил и принимал в себя никотин и многое другое, что входит в зажжённую сигарету. Курение является одной из наиболее распространенных и массовой в мировом масштабе привычкой, наносящей урон как здоровью отдельного человека, так и обществу в целом. В курение вовлечены практически все слои населения и, что наиболее опасно, женщины и юношество. По подсчетам специалистов, в нашей стране курит почти треть всего населения в возрасте от 15 лет и старше. Курение табака — один из наиболее распространенных видов наркомании, охватывающий большое количество людей и являющийся поэтому бытовой наркоманией.

И, конечно же, нельзя забывать о том, что курение – одна из многочисленных проблем молодежи, нашего будущего поколения. От наших действий сейчас зависит будущее всей Земли...

Дымящаяся сигарета доставляет привычному курильщику удовольствие. Особенно остро ощущается потребность в курении после принятия пищи, во время выпивки, при отрицательных эмоциях и во время напряженной работы. При этом сам вдыхаемый никотин не оказывает какого-либо положительного действия на организм. Сигарета является больше отвлекающим фактором: переключение сознания на нее помогает отодвинуть неприятные мысли, прервать тяжелую работу. Совместное курение облегчает контакт между людьми, является хорошим предлогом для знакомства. Некоторое значение имеют вид красиво раскрашенной коробки, изящная упаковка, манера закуривания, манерное выдыхание дыма. Эти элементы кокетства и дополнительные черты индивидуальности особенно значимы для женщин. [1, с. 15 - 16]

Но! Знаете ли Вы, что на Земле ежегодно умирает 1,5 миллионов человек от заболеваний, спровоцированных курением? В дыме табака содержится более 30 ядовитых веществ! По статистическим данным, курильщики всего мира (а их более миллиарда) ежегодно закупают от четырех до пяти триллионов сигарет (около 1000 сигарет на каждого жителя планеты!), затрачивая на это от 85 до 100 миллиардов долларов. Ежегодно потребление сигарет в мире возрастает на 2,1%, то есть увеличивается быстрее, чем население планеты. Ни для кого не секрет, насколько опасно курение, однако же, во всём мире ежедневно выкуривается около 15 миллиардов сигарет. По оценкам, в США на лечение болезней, связанных с курением, уходит 50 миллиардов долларов в год. Это значит, что в 1993 на каждую купленную пачку сигарет в среднем пришлось примерно 2,06 доллара, затраченных на лечение заболеваний, связанных с курением. В иных случаях сумма, в которую обходится лечение этих заболеваний, начинает увеличиваться первых дней жизни человека. Вот только один пример: в ходе исследования, проведённого в США, выяснилось, что у курящих женщин удваивается вероятность того, что у них родится ребёнок с расщелиной губы или нёба, а до того, как ребёнку исполнится два года, может понадобиться не меньше 4-х операций. В среднем у человека, страдающего этой болезнью, за всю жизнь на лечение и связанные с ним расходы уйдёт 100.000 долларов. И, конечно же, в деньгах не измерить душевной боли от врождённого дефекта.

По мнению врачей, треть всех раковых заболеваний непосредственно связана с курением. Вредное действие курения сказывается не сразу, а исподволь, постепенно. В результате вредных привычек сокращается продолжительность жизни, повышается смертность населения, рождается неполноценное потомство. Желание сохранить крепкое здоровье – важная социальная потребность человека, необходимое условие полноценной жизни, высокой творческой активности, счастья. Однако многие люди, игнорируя эту опасность, продолжают злоупотреблять табаком. Проведённые многочисленные опросы населения показали, что многие не знают или знают недостаточно о вреде и всех последствиях курения. Наша же задача состоит в том, чтобы донести эту информацию до ушей курильщиков и показать, что они губят не только свое здоровье, но и здоровье окружающих!

Все цивилизованное общество сегодня активно борется с курением. Россия также официально участвует в этом процессе. Иначе нельзя – по прогнозам Всемирной Организации Здравоохранения (ВОЗ) при сохранении сегодняшней динамики, в нашей стране через какихнибудь 20 лет каждые три секунды ктото будет умирать от последствий пристрастия к табаку. Уже давно всем известно, что пропагандой вреда курения многого не добиться – в России ежегодно выкуривается 25 миллиардов сигарет, и эта цифра склонна лишь увеличиваться. В связи с этим все большую актуальность приобретают лекарственные препараты, которые могут помочь курильщику справится со своим опасным пристрастием. Чем только не "лечат" сегодня от табачной зависимости! Кодированием, акупунктурным программированием, пластырями, леденцами, таблетками и инъекциями. А результат неутешителен: почти половина отказавшихся от курения через некоторые время вновь возвращается к сигарете. Отказаться от табака невероятно тяжело – мы боимся стандартных побочных эффектов (резкий набор веса, депрессии, головные боли и др.). Но это не должно быть оправданием для того, чтобы махнуть на себя рукой и догонять Китай, на который приходится четверть всего мирового производства сигарет. Но мягкий, постепенный, прогрессивный метод отказа от курения существует, и он признан таковым "минздравами" всего мира – в том числе, кстати, и российским Минздравом. Перестать курить – очень трудная задача для большинства курящих. Отказ курящего от сигарет означает освобождение от зависимости, которая имеет физиологический и психический компоненты. Зависимость от никотина, хотя и невероятно сильна, не является единственной причиной, по которой люди продолжают курить. Успешные программы помощи людям, желающим бросить курить, должны учитывать все причины, по которым люди курят. [2, с. 24 - 25]


Список использованной литературы.

1. Журнал «Здоровье» от 5 сентября 1990 года, стр. 15-16.

2. Журнал «Пробудитесь» от 22 июля 1997 года, стр. 24-25.


8622213134354340.html
8622350299852684.html
8622430102080315.html
8622564112043085.html
8622658186582010.html